Тема 9. Як підтримати учителя у процесі змін: як уникнути емоційного вигорання

Вступ

На завершення тренінгу учасникам необхідно навчитися діагностувати власний психоемоційний стан,регулювати його та підвищувати рівень самоефективності.

Навчальні результати:

• Учасники розумітимуть значення власного психоемоційного стану для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.
• Учасники навчаться розпізнавати симптоми емоційного вигорання та своєчасно діагностувати їх.
• Учасники оволодіють основними техніками та прийомами нормалізації/відновлення власного психоемоційного та фізичного стану.
• Учасники знатимуть основні переваги інклюзивного навчання для усіх учасників освітнього процесу.

Ключові ідеї:

• Робота вчителя у класі з інклюзивним навчанням належить до професій, що допомагають, оскільки його діяльність пов’язана з тісним спілкуванням з дітьми з особливими освітніми потребами, прийняттям їхніх індивідуальних особливостей, емоційним перенапруженням, гуманним ставленням до них, толерантністю, активною особистою участю, демократичністю, довірливістю та ін. Така діяльність вимагає великих психологічних і фізіологічних витрат, призводячи до емоційного, фізичного й розумового виснаження.
• Професійне вигоряння педагогів обумовлене не окремим чинником професії, а цілим її комплексом, сукупним впливом професії, її соціального статусу, престижу в суспільстві й особливостями професійної ситуації.
• Заходами профілактики професійного вигоряння можуть бути умови організації діяльності: атмосфера підтримки та взаєморозуміння в колективі, звернення по допомогу, участь у супервізіях, спілкування у професійній сфері, рефлексія свого досвіду переживань, пов’язаних зі спілкуванням з учнями й батьками; відвідування навчальних проектів з подолання вигоряння й розвивальні програми, спрямовані на усвідомлення й розкриття свого творчого потенціалу, підвищення відчуття самоефективності.
• Для профілактики синдрому професійного вигоряння й підтримання психічного здоров’я важливою є діяльність самого педагога: використання «технічних перерв» для забезпечення психічного й фізичного благополуччя (відпочинок від роботи); освоєння способів керування професійним стресом – зміна соціального, психологічного й організаційного оточення на робочому місці; побудова «мостів» між роботою й домом; освоєння прийомів релаксації, візуалізації, ауторегуляції, самопрограмування; прагнення професійно розвиватися й самовдосконалюватися (обмін професійною інформацією за межами власного колективу через спілкування на курсах підвищення кваліфікації, конференціях, симпозіумах, конгресах).
• Педагогу важливо навчитися використовувати свої сильні сторони для компенсації тих аспектів, в яких він відчуває труднощі.
• Постійний контакт із собою є частиною загальної культури та культури збереження здоров’я.

 

Діяльність 1. Сприйняття себе або самодіагностика
	Орієнтовний час: 25 хв.

Профілактика професійного вигорання починається з вивчення власного психоемоційного стану, що необхідно проводити регулярно.

Вправа «Я природне явище»

1. Учасники обирають серед запропонованих асоціативних карток ті, які асоціюються у них з їхнім теперішнім емоційним станом. І потім у групах по троє вони обговорюють кожне природнє явище, проводячи аналогії з реальністю. Наприклад, учасник відчуває себе блискавкою, і в реальному житті це проявляється у швидкому роздратуванні через дрібниці, зриванні на оточуючих своєї злості. А інша учасниця відчуває себе річкою, яка стрімко тече і не звертає уваги на дрібниці поруч.

2. За відсутності карток вправу можна проводити через ті самі асоціації, починаючи обговорення без візуальних додатків.

3. Після обговорення в трійках проводиться загальний аналіз інсайтів та вражень від вправи у загальній групі.

4. Усвідомлення власного емоційного стану можна закріпити, проаналізувавши симптоми професійного вигорання, які представлено на слайді презентації. У цьому випадку необхідно бути чесним із самим собою. Інший шлях — звернутися за допомогою до професіоналів (практичні психологи, психотерапевти, медичні працівники).

Додаток 1.

Психофізичні симптоми	почуття постійної втоми ввечері і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); відчуття емоційного і фізичного виснаження; зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); загальна асенізація (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; різка втрата чи різке збільшення ваги; повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2-3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
Соціально-психологічні симптоми	байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); підвищена дратівливість на незначні, дрібні події – часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»)
Поведінкові симптоми	відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

5. Проведіть обговорення:

• У якому віці педагог може зіткнутися з емоційним вигоранням?
• Чи залежить швидкість настання та сила професійного вигорання від умов праці педагога?
• Як проводити інтерпретацію свого внутрішнього стану та ситуації, що складається у навколишньому середовищі, для повноцінного сприймання реальності?
• Якою має бути ваша реакція у випадку діагностики у себе симптомів емоційного/професійного вигорання?

6. Наголосіть на головних ідеях:

• Професійне вигорання педагогів не пов’язано з віком безпосередньо. Воно зустрічається і у педагогів зі стажем роботи і у молодих фахівців.
• Якщо педагог працює у колективі з позитивним емоційним кліматом, комфортними умовами праці та має певну свободу творчого самовираження, то професійне вигорання може не актуалізуватись досить довго.
• У випадках, коли педагог, який працює з дітьми із складними порушеннями розвитку, він має уникати завищених вимог до себе та до дитини, оскільки затрачені ресурси можуть не призвести до бажаного результату, що є швидким кроком до розчарування у собі, своїй діяльності та призвести до професійного вигорання.
• Вчасна самодіагностика є основою вашої культури здоров’я та турботи про себе.
• Не соромно дізнатися про проблему, соромно робити вигляд, що її не існує.

Вправа «Австралійський дощ»

Учасники стають у коло. Тренер починає кожен рух, а учасник зліва його підхоплює і ланцюжком рух передається кожному учаснику. При зміні руху тренером, учасники змінюють його так само ланцюжком, поступово, один від одного передаючи, а не всі одразу.

• «В Австралії піднявся вітер (учасники один за одним починають терти долоні)
• З’являються перші каплі дощу (клацають пальцями)
• Дощ посилюється (долонями стукають по предплеччю)
• Починається злива (плескають по ногах)
• За кілька хвилин злива затихає (плескають по предплеччю)
• Стають чутними лише окремі краплі дощу (клацають пальцями)
• На зміну дощу приходить тихий вітерець (труть долоні)
• Виходить сонце (руки до гори).

 

Діяльність 2. Саморегуляція
	Орієнтовний час: 25 хв.

Проведіть міні-лекцію, користуючись наступною інформацією. Використовуйте запитання, щоб залучити учасників до обговорення важливих моментів.

• Емоції – це психічний, складний стан організму, що призводить до дії симпатичної нервової системи і підвищення життєдіяльності організму. Внаслідок цього підвищується ритм — дихання, пульсу і, залозо-виділеннях тощо — і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. Якщо емоція інтенсивна – тоді настає порушення інтелектуальних функцій, можливе роздвоєння особистості, і тенденція щодо дії неврівноваженого чи протопатичного характеру.
• Зараження – це передача емоційного стану окрім смислового впливу. Важливу роль грає ступінь близькості з комунікатором у фізичному плані та ступінь ідентифікації з ним.
• Емпатія – розуміння емоційного стану іншої людини через співпереживання та співчуття. При емпатії спостерігається зниження рефлексії, критичності мислення і підвищення схильність до ідентифікації, зараження і навіюванню.

Нормалізація власного емоційного стану складається з вивільнення від негативних емоцій/ станів та наповнення приємними емоціями/почуттями.

• Використовуємо для цієї вправи правило «Тролейбуса»: спочатку звільняємось від негативних емоцій і лише потім наповнюємо позитивом власне життя.

Рис.1

Вправа «Килим саморегуляції»

Пропонуємо учасникам скласти на різнокольорових стікерах два списки (мінімум з 10 пунктів кожний), перший про те, як вони позбавляються негативних емоцій у повсякденному житті. І другий список про те, звідки вони отримують ресурс/позитив.

Під час виконанні вправи важливо звернути увагу, який список складати легше, який складається в першу чергу, чи виявляється бажання скласти список понад 10 пунктів тощо. Кожен учасник наліплює свої стікери на загальний фліпчарт/ватман.

• Загальне обговорення вправи. Обмін досвідом. Бажаючи можуть висловитися про свої враження від виконання завдання.
• Повідомляємо учасникам важливу інформацію: 1) кожна людина має володіти власними шляхами нормалізації свого емоційного стану; 2) шляхи нормалізації мають задіяти різні сфери життєдіяльності (репертуар дій).
• Після того, як всі списки складено, ми узагальнюємо і доповнюємо. Позбавлення від негативних емоцій відбувається на рівнях:
  1. вербально-емоційний, до якого відносимо сльози, відверті розмови, крики як негативний вияв та пісенний спів, сміхотерапія, прослуховування приємної музики, вправи-медитації, позитивне мислення тощо як приємне наповнення.
  2. фізичний, що включає заняття спортом, рухливі ігри, прибирання у кімнаті, позбавлення від шкідників на городі як позбавлення від негативу, вправи на напруження/розслаблення, приємні активності, допомога іншим, відвідування масажу, смакування їжі, подорожі як прояв ресурсних та приємних дій.

Вправа у парах «Протистояння спинами»

Мета вправи: відпрацювання негативних емоцій, відчуття духа суперництва. Учасники стають у пари, спинами один до одного і починають упиратися один одному, легенько штовхаються, намагаються зсунути з місця свого опонента. По завершенні вправи обговорюємо враження.

Вправа «Обійміться як…»

Учасники стають у пари. Виконуючи інструкції тренера вони показують як обіймаються певні частини тіла, живі істоти та природні явища.

• Обійміться вказівними пальцями. Обійміться долонями.
• Обійміться ліктями. Обійміться колінками.
• Обійміться, як два котики. Обійміться, як два слони. Обійміться, як два метелики.
• Обійміться, як дві річки. Обійміться коренями та гілками дерев.

Наголосіть на основних ідеях:

• Саморегуляція – це здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність у бажаному напрямі.
• У центрі проявів саморегуляції особистості – система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і стосунків з оточенням.
• Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо себе і включає такі компоненти:
  1. когнітивний – уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне (важливо підтримувати реалістичне уявлення про свої сильні сторони і обмеження);
  2. емоційний – самоповага (самоприниження) тощо (важливо підтримувати загалом позитивне ставлення до себе, що проявляється в позитивних висловлюваннях щодо себе);
  3. оцінно-вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу (важливо підтримувати віру в себе, у власну мету і допомагати в її досягненні).

 

Діяльність 3. Самоефекивність
	Орієнтовний час: 15 хв.

Міні лекція

• Самоефективність – це те, як людина оцінює власну ефективність у конкретній діяльності, почуття власної компетентності (А. Бандура).
• Самоефективність впливає на поведінку, мотивацію, виникнення емоцій, які сприяють або перешкоджають успішній діяльності.
• Наявність високої самоефективності, тобто усвідомлення власної компетентності, впевненість у своїй спроможності, віра у можливості успішно виконати завдання, очікування успіху, приводить до того, що така людина докладає більше зусиль для виконання справи, ніж той, хто має серйозні сумніви у своїх можливостях. Як наслідок, такі уявлення про власну ефективність дають змогу досягнути кращого результату, сприяють самоповазі. Люди, які вірять у свою здатність розв’язувати проблеми, виявляють більшу наполегливість, зустрічаючись із перешкодами. Психологи стверджують, що чим сильнішою є впевненість у своїх здібностях, тим наполегливішою людина буде у своїй діяльності.
• Низька самоефективність, тобто сумніви у власній компетентності, очікування невдачі, суттєво зменшує результативність діяльності, знижує самоповагу. Ті, хто вважає себе не здатним досягнути успіху, мають слабку мотивацію і не можуть побудувати ефективну поведінку. Відсутність самоефективності може бути суттєвою перешкодою формування соціальної компетентності та активності людини. За певних обставин брак самоефективності може навіть стати причиною невротичних розладів особистості.

Психологи визначають такі чинники, що впливають на почуття компетентності (самоефективності):

• наявність певного репертуару навичок поведінки, успішність виконання попередніх завдань (досвід успіху й невдач);
• досвід, здобутий у процесі спостереження за іншими;
• вербальне (словесне) переконання;
• фізичний, психологічний та емоційний стан (страх, хвилювання, збудження, спокій впливають на оцінку власних здібностей).

Вправа «Я пишаюся собою за …»

Мета вправи–закріпити позитивне уявлення про себе.

Кожен учасник продовжує фразу, що запропонована тренером, а інші члени групи підтримують спікера.

• За наявності часу можна провести модифікації цієї вправи «Я радію що, …», «Я добре умію …». Після проголошення відповіді кожним учасником інші учасники групи вигукують «І це здорово!» і показують «Клас» (палець догори) в середину кола.
• По завершенні виконання вправи обговорюємо з учасниками їхній емоційний стан під час виконання вправи та після неї.
• Можливі запитання: Що ви відчували, коли підтримували іншого члена групи? Що ви відчували, коли всі учасники підтримували вас?

Ця діяльність важлива для будь-якої людини з огляду емоційного перевантаження та втрати віри в себе. Кожна людина потребує підтримки від близьких та колег, проте, якщо на даний час вам таку підтримку зовні ніхто не надає, важливо вміти її надати собі самостійно! Так розвивається компетентність, тобто я не лише знаю та умію, а я регулярно це роблю!

Саме така впевнена в собі людина, спокійна та задоволена життям здатна допомагати іншим, зокрема дітям, які такої допомоги потребують. Більш того, саме такий педагог, який знає свої сильні і слабкі сторони, вміє їх розвивати та їх враховувати, може навчити цьому дитину.
 

Діяльність 4. Звернення до фахівців з питань психологічної підтримки
	Орієнтовний час: 15 хв.

Міні-лекція

Наочно система психологічної підтримки представлена у комплексній моделі психосоціальної допомоги, що складається з трьох рівнів допомоги і описує механізм звернення до фахівців, які спеціалізуються на наданні психологічної допомоги (Рис. 2).

• На базовому рівні психосоціальна допомога надається усім учасникам освітнього процесу силами самих педагогів і адміністрації. Вона передбачає створення сприятливих для розвитку резилієнс педагога умов як у навчальному класі зокрема, так і у закладі освіти загалом, що дозволяє допомогти кожному учаснику у вирішенні їхніх емоційних проблем, налагодити безконфліктнеспілкування з колегами, учнями, батьками, сприяти розвитку у педагогів просоціальної поведінки. Важливою формою підтримки з боку колег стають професійні групи для спілкування, професійні спільноти.
• На другому рівні допомога надається педагогам, які мають сильніші прояви психосоціального стресу, емоційного перенавантаження і поведінкові проблеми, силами практичних психологів закладів освіти в межах індивідуальних консультацій, психокорекційної роботи з розвитку стресостійкості. Прикладом підтримки колег і роботи з психологом стають групові тренінгові заняття, групи взаємодопомоги, групи розвантаження, супервізії тощо.
• На третьому рівні допомога надається поза школою тим педагогам, які мають дуже високий рівень психологічних проблем, силами вузьких спеціалістів (психотерапевт, психіатр, невропатолог). У такому випадку йдеться про психічні проблеми, які не можуть бути вирішені силами практичних психологів закладів освіти, зокрема – про значні симптоми посттравматичних стресових розладів, депресії, тривоги, емоційне та професійне вигорання тощо.

Рис.2

Важливо наголосити на тому, що просити про допомогу це природно і у зверненні до фахівців сфери психічного здоров’я немає нічого соромного. Такі консультації мають стати частиною нашого життя, що свідчить про здоров`язбережувальну компетентність та культуру турботи про себе.
 

Діяльність 5. Завершення
	Орієнтовний час: 10 хв.

Вправа «Енергія»

Попросіть учасників стати у коло і потерти свої долоні. Саме в долонях зароджується власна енергія. Відчути тепло своїх рук можна через дотик до власних передпліч, голенів, живота тощо. Просіть учасників знову потерти руки до відчуття приємного тепла. Цього разу ми пропонуємо їм взяти один одного за руки та відчути енергію нашої групи.

Підсумковий обмін думками і враженнями

Підсумки:

• Сприймання себе (самосприймання) – це процес орієнтування людини у власному внутрішньому світі в результаті самопізнання і порівняння себе з іншими людьми. Ґрунтуючись на своєму досвіді, ми розвиваємо власне сприйняття своїх навичок, здібностей, знань, компетентності та індивідуальності.
• Людина – це така система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Тому процес саморегуляції на психоемоційному рівні є такою ж природною частиною нашого життя як і процес травлення, лише за маленької відмінності. Цьому процесу людина може навчитися.
• Самоефективність базується на почутті й усвідомленні власної здатності успішно впоратися зі складною ситуацією, довірі до себе, впевненості в собі (англ., сonfidence). Поняття самоефективності вказує на переконання дитини у своїй здатності організовувати та здійснювати дії, необхідні для отримання бажаних результатів, віру у власні можливості
• Інклюзивна освіта (інклюзивне навчання) передбачає надання додаткової підтримки в освітньому процесі (постійної чи тимчасової) педагогам, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами.

Рекомендована література до теми та он-лайн ресурси:

1. Гнедая, Т. Б. Профилактика профессионального выгорания у педагогов как фактор их психического здоровья [Текст] / Т. Б. Гнедая // Основи здоров’я. – 2015. – № 3. – С. 23–27.
2. Играя, побеждаем стресс. Игры для детей и их взрослых. – Детский фонд ООН (ЮНИСЕФ). – К., 2015. – 68 с.
3. Підготовка вчителів до розвитку життєстійкості/стресостійкості у дітей в освітніх навчальних закладах. Навчально методичний посібник — К.: Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ 2017. – 208 с. http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11848/Bohdanov2017.pdf?sequence=1&isAllowed=y
4. Психосоціальна підтримка в кризовій ситуації. Методичний посібник для педагогів. – Дитячий фонд ООН UNICEF, Всеукраїнська спілка молодіжних громадський організацій, «Християнська асоціація молодих людей України» (YMCA України). – К., 2015. – 76 с. https://www.ukma.edu.ua/images/pics/centers/mhpsc/z_for_teachers.pdf
5. Учительський словник чарівних висловів https://www.ukma.edu.ua/images/docs/science/centers/cmhpss/Teachers_Dictionary.pdf
6. Чути себе: як боротись з професійним вигоранням у вчителів http://nus.org.ua/articles/chuty-sebe-yak-borotys-z-profesijnym-vygorannyam-u-vchyteliv/